Моя перша президія

Привіт усім!
Вітаю зі світлим святом Великодня! Нехай воно принесе у наші життя більше радості, позитиву та гармонії!
Прихід весни - це завжди класно і кайфово, але якщо трішки прислухатися, то серед співу пташок можна почути плач студентів. Період підготовки до сесії та закриття всіх своїх навчальних боргів, мабуть, найстресовіший, у році. До 4-го курсу я була такою собі відмінницею, якій легко давалося навчання і я завжди все встигала і не мала боргів. А потім з'явилася робота, в поєднанням з парламентом, і навчання пішло на дно.
Спочатку мені було неабияк некомфортно відставати і невчасно здавати завдання через брак часу і банальну замореність, проте, з часом я усвідомила, що при таких обставинах - це норма. Та все ж, я досі очолюю рейтинг факультету і є одною з декількох представників університету, хто отримує стипендію президента України за досягнення у науці серед студентів. Як так вийшло? Зараз розкажу.

Я цей навчальний рік я лише раз зіштовхнулась із словами: "та, це ж ти у ректора, то зрозуміло, що для тебе всі оцінки ставлять, і нагороди дають". На щастя, це сказала тупа людина, яка далека від університетського середовища. На справді, так, я людина ректора, голова парламенту, але цей факт ставить мене буквально у світло прожекторів і погляди скеровані в першу чергу на мене. Саме тому я і мій факультет не можемо допустити, щоб були якісь питання по успішності чи несправедливому оцінюванні. Соу, треба пахати.
Але все ж, мені через мою ситуацію дають більше часу на здачу робіт, що вже набагато легше. До того ж, головний акцент мого начання - саме наукова діяльність. Я можу не писати занудний семінар, який не принесе ніякої користі, а натомість написати наукові тези, статтю чи монографію. Це значно краще показує знання зі спеціальності та їх застосування на практиці.
А декілька днів тому я отримала ще і новий для себе досвід - вперше відкрила наукову конференцію як член президії. Конференція була присвячена пам'яті нашого професора, який помер 10 років тому, і якого всі надзвичайно сильно любили. Це була непересічна особистість у царині філософії, адже його напрацювання змінили ставлення до багатьох речей у філософській науці та освіті. До того ж, професор був найкращим другом нашого ректора, а тому було важливо провести захід на вищому рівні. Я писала тези по науковій школі, яку започаткував професор, і це було тяжко, зокрема через необхідність дібрати слова, аби вони були влучними.
І от напередодні відкриття я думала над тим, які ж слова мені сказати для початку конференції, і, зрештою, вирішила, що найкраще буде говорити від серця, не пишучи нічого наперед. І це спрацювало, не без "еее" десь в середині промови, але все ж краще ніч визубрений текст.
Мені надзвичайно сильно сподобалося сидіти там, у президії, і це додало мені сил і натхнення працювати далі, вдосконалюватись і досягати нових звершень.
На цій позитивній ноті прощаюся з вами до завтра і всього найкращого!