Спокій

Привіт усім!
Якби мені декілька років тому сказали, що я буду жити спокійним рутинним дорослим життям і насолоджуватись цим, я б ніколи не повірила. Але все ж, із початком осені мені так хотілося спокою, як ніколи до цього. Так вийшло, що весна та перша половина літа пройшли у підготовці до випускних екзаменів, безпосередньо у написанні самих іспитів та випуску з університету. Майже одразу після цього почалась процедура вступу на магістратура і як то кажуть: "Давай по новой, Міша....". ЄВІ, на якому всі вступники ловлять в'єтнамські флешбеки з часів ЗНО, подача документів на вступ і т.д. Окрім цього початок навчального року знаменується грандіозним кіпішом, адже запускати таку махіну як "освітній процес" складна справа. Однак, момент пережили і після нього хотілося максимально спокійно пожити. Тому, жовтень у мене - такий тихий, буденний час, коли ти нікуди не летиш із мільйоном задач у голові, а розмірено працюєш.

Минулоріч сходити на обід було для мене зовсім не звичною справою, адже в цей час мені необхідно було бути на робочу місці. Та і загалом, я приходила з роботи пізно, потім ще намагалась тягнути навчання і студентський парламент. Можете уявити, яким виснажним був мій організм? Тоді я дуже схудла і отримала деякі проблеми зі здоров'ям через дуже низьку вагу для мого зросту та віку. Влітку цього року я усвідомила що так не можна і треба змінювати свої пріоритети.

Тож літній період став для мене часом роздумів та змін у свідомості. У робочий процес я увійшла з переосмисленими цінностями. Тепер я обирає себе і своє здоров'я, як фізичне, так і ментальне. Тепер коли мені треба я ставлю перед фактом усіх що мені треба на обід, піти з роботи вчасно, бо маю свої плани. Також було прийняте рішення стати поганою студенткою, і не брати участь в усіх наукових конференціях та не пнутися зі шкіри аби здати предмет на 5 балів. Хай там як, це здається не зовсім відповідальною позицією, але в контексті здоров'я, це було адекватним рішенням. Хоча, змінити моральні установки, вкорінені з дитинства дуже складно і на початкових етапах мене мучило відчуття вини. Однак, вода камінь точе, і вже зараз я відпустила ситуацію і стало якось всеодно.

Так що, виявляється, що спокій та розміреність часом є благом. Тому, на мій погляд, важливо не заганяти себе заради продуктивності, а в першу чергу робити так, аби не псувати своє здоров'я, бо зрештою це наша найбільша цінність.

Такий пост роздумів вийшов. Дякую, що прочитали та до наступних зустрічей!