Ми програли, але я вірю, що це не кінець

Коли лікар просить вийти другого пацієнта і зачиняє двері, то в принципі можна вже нічого не говорити. Я знаю, що їй теж важко говорити це мені, тому кажу сама: онкологія? Вона киває.
– Варіант лише один?
– Так
– Я лише додаю їй страждань і моє рішення вірне?
Вона знов киває.

Важкий день. Важкі останні три тижні. Щоб ми не робили, ми не могли допомогти. Мало ставати краще, але ставало лише гірше. Але пухлину знайшли лише зараз. Саме тому вона і чіпляла всі хвороби на своєму шляху. Не зовсім розумію, чому не зʼясувалося раніше, адже ми робили знімок ще тиждень тому, але мабуть просто був інший ракурс. Щоправда, це вже не має значення.

Бежі на веселку, моя руденька дівчинка. Ти була чудова. Останні чотири роки свого життя ти була домашня і любима. Я встигла дати тобі так мало. Я би так бажала зробити більше… Відпочинь трохи і повертайся до мене маленьким рудим цуценям, ми спробуємо прожити інше життя, щасливе з самого початку.