Моя книжкова травма життя

Коли мені на тижні прийшла посилка з авторськими примірниками, я спершу до останнього відкладала похід по поштомату. Не хотіла забирати. Потім забрала ту худеньку посилочку, але довго не розпаковувала. А коли розпакувала, ще 2 дні не могла себе змусити зробити пост. Травма, яку я засунула кудись глибоко-преглибоко, полізла нагору.

Ця книжка з'їла стільки моїх нервів за 5 років, що є не досягненням, не здійсненою мрією, а просто тригером, який запускає зневіру і нагадує про знецінення мене як авторки дитліту.

Саме через цю книжку я стерла купу чернеток дитячої прози або й свідомо не записувала нічого, коли в голові виникали цікаві сюжети чи персонажі — вбивала в собі всіляку тягу продовжувати цей карнавал знущань. Манюсінька дитяча книжечка підкосила мою віру в себе на довгі роки.

Хто не знає цієї історії, її коротка версія така.

Ця повість — моя найперша проба пера в дитячій прозі. Я написала її влітку 2019 року. І відправила на конкурс вид-ва Фонтан Казок, де переможні твори друкувалися окремими книжками.

Я думала: це чудовий спосіб зрозуміти, є в мене хист писати прозу для дітей чи ні. І, на моє нещастя, відгуки журі виявилися чудовими, мою писанину розхвалили, поставили їй високі оцінки. Повість виграла, і її почали готувати до друку. І коли всі ілюстрації були готові, а макет зверстаний і вичитаний, гримнув ковід — видавництво збанкрутувало й закрилося. Почалася невизначеність.

Далі проблиснув промінчик надії: головний редактор, який працював з текстом, перейшов у новостворену дитячу редакцію вид-ва НФ. І от мені пропонують підписати з ними договір, і видати книжку там! Я радію, бо ще не усвідомлюю, яка це западня. А западня в тому, що друк постійно відкладається. Одна з версій, чому: я не достатньо блогерка, в мене не десятки тисяч підписників, і я не зможу сама продати тираж. Але, увага, договір підписано, гонорар (невеличкий, але все ж) виплачено, тож я не маю права пропонувати цей рукопис іншим видавництвам. Крім того, книжка висить в них на сайті як видана, але її не можна передзамовити чи замовити!!! Повна срака.

Я навіть кинулася набивати собі підписників, але швидко зрозуміла, що це шлях у нікуди, бо я письменниця, а не блогерка. І блогерство мені цікаве не більше, ніж карти таро.

Надія зникла остаточно, коли видавництво НФ розпустило дитячу редакцію — експеримент не вдався і добіг кінця. Команду звільнили.

Далі було дуже багато злості на ситуацію і причетних людей, я агресувала і не могла змиритися із такою несправедливістю.

Але минули роки... І дія договору закінчилася.

Головред, який працював з текстом, вже був у видавництві "НК — Богдан", і точно забув про мене й мою нещасну книжку. Але я вирішила, що нагадаю йому. І нагадала. А він раптом сказав, що видавництво готове видати книжку. Але є два нюанси: створені ілюстрації були повністю викуплені попереднім видавництвом, і воно відмовляється їх перепродати. Ну і треба знайти якісь грантові кошти на друк, бо видавництво не розкошує.

Що ж, проблема з ілюстраціями вирішилася: я попросила ту саму ілюстраторку не здаватися на півдорозі і перемалювати все. Вона дивом погодилася. Видавництво без питань оплатило її роботу.

А от з грантом було складніше — грантові можливості були, але текст мав вписуватися в категорію "тих, які розвивають у дітей патріотизм". Тож навесні 2024 року мені довелося переписати деякі моменти повісті. Ну і нафантазувати несусвітню грантову заявку: фантазію вже ніхто не стримував.

У червні 2024 року рукопис отримав грант від Міністерства культури та інформаційної політики України.

І ось зараз, цього тижня, я вперше взяла свою книжку, яку написала влітку 2019 року, в руки.

Але прокляття продовжує діяти: книжка вийшла 2024-м роком, хоча основна частина тиражу з'явиться в 2025. І це автоматично унеможливлює подавання на премії чи потрапляння в списки дитліту за 2025 рік. У-ха-ха.

За умовами грантового договору, наклад 1500 примірників має роз'їхатися бібліотеками України, а вже після цього книжка продаватиметься. Я не в курсі, чи бібліотеки вже отримали книжки чи ні — видавництво переслало мені відповідати. А в мене немає сил перепитати по третьому колу. Просто немає.

Але лінк на передзамовлення все одно залишу. Хтозна, навіщо...

Нікого ні в чому не виню, але вже точно й не дякую. Зрештою, в цьому світі [майже] всім начхати на [майже] всіх.

Але мрії повинні здійснюватися вчасно. Інакше в їхньому здійсненні немає жодного смислу.