The Diary Game : 12.12.2024 : Все ще не оговталася

Не думала, що ситуація, описана в минулому пості, так сильно мене травмує. Я досі не можу оговтатися, хріново сплю, мене трусить від гніву, відчуття несправедливості, зрадженості, підлості. Тривожність зашкалює.

Хороше в цій ситуації лише те, що мені й кави не треба — я немов натягнута струна, весь час, постійно на сторожі, як ніби чекаю якогось наступного удару. Не знаю, як довго організм може бути в такій напрузі без неповоротних наслідків... Завтра буде 3 тижні, як стрес триває, і не можу сказати, що йде на спад.

Я записалася на кілька коуч-сесій з подругою дитинства, яка зараз розвивається в цій новій професії. Вже одна сесія була, наступна завтра. Я сподіваюся, вона допоможе мені справитися і не заробити якийсь інсульт.

Звільнятися поки немає підстав — керівниця і справді робить обіцяне. Скоро змінить мою посаду на іншу, після нового року робитиме подальші кроки (сподіваюся). Але це вже як напівміри — мою довіру розбито вщент, на друзки, її не склеїти знову. Об мою гідність витерли ноги, і її не відмити без довгого-предовгого замочування. Тому й написала: "поки нема підстав", але вони можуть виникнути дуже раптово. Все таки, я вже обізнана, що з людьми в компанії не надто рахуються, не сильно переймаються, аби зберегти їхнє психічне здоров’я.

Коли це все сталося, я була ще й в дуже вразливому фізичному стані, приймала медикаменти. І зараз цей стан також погіршився. Поки не знаю, як цьому зарадити, пустила все на самотік.

Можливо, моя реакція така сильна і глибока, бо наклалися всі наслідки війни, які я давила в собі (ну бо кому висказуватися? всі травмовані війною). І якщо від русні я точно знаю, чого чекати (смерті і розрухи), то від відносно близьких українських колег я прямо зовсім не очікувала атаки на мене як на особистість, спеціалістку, лідерку від природи, старанну працівницю. "І ти, Бруте?"

Як бачите, мене заклинило, і я не маю в голові нічого, окрім цього болю. І щоб згадати події за три тижні, треба напружитися і залізти в гугл фото. Інакше на думці лише той ганебний день, лише 22 листопада 2024 року.

До речі, майже щороку в листопаді в мене стається якась хуйня в житті. От самі посудіть.

В листопаді 2019 року в мене почалося кількатижневе головокружіння, МРТ показало кісту гайморової пазухи. Заодно і септопластику тоді зробила. Все це під час депресії середнього ступеня і неврозів.

В листопаді 2020 року в мене відмер правий яєчник, бо ніхто з лікарів не зумів діагностувати перекрут (в кінці жовтня). Крім того почалася ковід-паніка, а я отримала хибнопозитивний тест, тому мене не приймала на операцію жодна лікарня! Я жила тиждень з некрозом, і просто не знаю, як не здохла від сепсису.

В листопаді 2021 року вже толком не пам'ятаю, що було. Ремонт точно був, але я почала його не в депресії — саме тоді депресивний епізод вже минув. Здається нічого особливого, ну ок, іноді листопади бувають нормальні.

В листопаді 2022 року... Ну, війна. І в мене відпало моє перепалене волосся, на голові лишилося щось страшне. Плюс, тітка приїхала з Тернопільщини з онкологією. Я важко намучилася, організовуючи їй і її родині житло, їжу, плюс ходила з нею в Інститут раку кілька разів, і там стресувала. Ах, так, і то був період лютих блекаутів.

В листопаді 2023 року мені поставили діагноз "первинне безпліддя" після року спроб завагітніти. Шалене розчарування в усьому, знову випадки медичної халатності.

І от в листопаді 2024, тепер, ця хуйня.

Я ненавиджу місяць листопад, не-на-ви-джу. Нехай би він пішов нахуй з календаря.

Як добре, що вже грудень.