Моя історія заїкання. Частина 2. 🇺🇦
Привіт людство. Сьогодні захотілося написати, про забавні моменти з моїм невеличким "дефектом".
Я пережив багато етапів заїкання. Колись, мені, щоб сказати звичайне речення, треба було витратити багато сил та часу. І найгірше, що для мене було в школі - вірші. Впевнений, ви чули, що люди не заїкаются коли співають. Так, це правда. Але особливість вірша, від пісні - музика. А точніше її відсутність. З віршами така схема не канає. Вивчити вірш - для мене не складно, а ось розповісти його... Короче, мої вчителя знайшли мать його ідеальне вирішення проблеми. Я писав вірші на звичайному листочці. Ідіотизм, реально. Просто не задавайте мені вчити вірші і все. Але ні. Всі діти вставали розказували вірш, а Діма здавав листочок на стіл вчителю.
Незнайомі люди. Другий в топі жахів для людей з цим дефектом. Про перший розповім далі. Були часи, коли я робив вигляд, що я німий. Скажу чесно, до німих люди ставляться толерантніше, ніж до заїк. 50% людей навідь не знають про існування такої проблеми, і вважають тебе недалеким хлопцем, який не може зв'язати два слова.
Найголовніший страх - телефонні дзвінки. Я не розумію чому, але мозг взагалі відмовляється розмовляти, коли не бачить людину. Ненавиджу чужі дні народження, і якби не було смс, я б вже мабуть помер. Але зараз, я навпаки, віддаю перевагу голосовим смс, дзвінкам і т.д. Своїм страхам треба дивитися в очі і боротися з ними.
В мене є невеличке не розуміння людей, з нормальною дикцією. "Хвилююся перед виступом", "Стидно підійти запитати щось у прохожого", "Страх нових знайомств", "Боюся іти на співбесіду". Чути це все від звичайних людей, без дефектів - для мене смішно. Може й не правильно, але смішно.
Це ніби, жалітися сліпому, що в фільмі, який ти дивився вчора - замало спецефектів.
Невеличкий месендж вам всім. Цініть те, що в вас є. Розвивайте свою дикцію, бо, статистика показує, що найкращі оратори - люди , які в дитинстві заїкалися. А все чому? На відміну від людей без дефектів, вони упорно тренерували її, тим саме і добилися успіхів в цьому.
Інколи мені здається, що всесвіт у апріорі успішних людей, забирає щось, щоб дати їм хоч якийсь інтерес та тяжкість життя. Якось так. Цініть те, що маєте.
Ох, Дім, там свої страхи. Наприклад, непереборний страх бути зацькованими, що обматюкають, що поржуть. З дикцією це не пов'яно, але пов'язано із зовнішністю. Чітко пам'ятаю, як в 20 років, коли я важила 83 кг (найбільша моя вага) я звернулася до незнайомця в гуртожитку, щось запитати. А він у відповідь заржав і сказав: Єбать ти жирная.
Ситуації бувають такі різні, що й уявити важко.
я вже писав тобі в першому пості по темі. така ж біда була і, впнинципі, є. з Юлею згідний: трошки не так сказав за дикцію. поясню. коли на публіці треба щось говорити, навіть люди, не заікаючись можуть заікатись. але пост класний. приємно читати в першу чергу через спільну проблему ( я ніколи не вважав заікання вадою). може і я напишу якось щось таке, так як є що сказати
I am a Bangladeshi can I work in your community.?
Hello. Our team has been recruited
Труднощі нарощують особистості м'язи!)