Подорож до озера Синевир
Час летить дуже швидко. Не встигли ми озирнутися, як на календарі з’явився останній місяць літа, а це означає, що незабаром розпочнеться навчальний рік. Я планувала цього літа трохи повозити Даринку в якісь цікаві місця, щоб дитина добре відпочила і набралася позитивних емоцій. Але за клопотами час пролетів якось непомітно. Щоб надолужити згаяне, ми вирішили сьогодні, не зважаючи ні на що, їхати у невелику подорож.
Метою нашої подорожі ми обрали гірське озеро Синевир. По-перше, Даринка вивчала це озеро в школі і бачила дуже гарні краєвиди на фотографіях, а по-друге, зовсім неподалік є зоопарк. Я не раз згадувала, що дитина дуже любить тварин, тому друга причина була не менш важливою за першу.
Із самісінького ранку ми прокинулися, щоб підготуватися до подорожі. Речі я спакувала ще звечора, але нам ще потрібно було поснідати і зібратися. Ми впоралися з цим дуже швидко і вже о пів на восьму сиділи в машині.
Попереду нас чекало 140 км дороги. На перший погляд здається, що це зовсім небагато, але це дорога через гори, з підйомами і спусками, із серпантином, а головне - з неймовірними краєвидами. Тут не дуже є де розігнатися, а ще ми обов’язково будемо зупинятися, тому очікуємо, що дорога нам займе 2,5 - 3 години.
Я хвилювалася, що нам трохи не пощастило з погодою. Вранці було доволі прохолодно, термометр показував всього +16 градусів. В горах завжди значно холодніше, тобто там могло бути лише +10. Але, як я вже казала, ми були налаштовані рішуче, тож просто одягнулися тепліше.
Вже через півгодини нас оточили гори, що здіймалися до неба. Їхнє дихання густим туманом летіло у височінь, де перетворювалося на густі ранкові хмари. Краєвиди були настільки красиві, що словами не описати. Ми зупинилися на Синевирському перевалі, щоб зробити кілька фотографій.
Було класно трохи вийти з машини і розімнутися. Перше, що нас зустріло, це кришталево чисте гірське повітря. Незважаючи на те, що ми були біля дороги, повітря було настільки чисте, що ним буквально хотілося напитися. Всі навколишні хвойні ліси щедро наповнювали це повітря неповторним ароматом.
Даринка сама вибирала локації для фотографій. Їй подобається в горах, власне я ще не зустрічала людей, яким би не подобалося бути в горах. Є люди, які не люблять походи, бо це справді важко, але просто бути в горах - це незабутні враження.
Ця невелика фотосесія перетворилася на веселу пригоду, яка приносила задоволення моїй маленькій моделі.
Після невеликого перепочинку, ми рушили далі. Нам залишилося здолати зовсім невеликий відрізок дороги. Куди б ми не подивилися, нас продовжували супроводжувати дивовижні краєвиди.
Нарешті ми прибули в місце призначення. Далі нас чекала невелика піша прогулянка, але дуже крутим схилом. Біля підніжжя цього схилу ми сфотографували валило - дерев’яний пристрій, що складається з діжки, жолобів та колеса, що обертається завдяки воді. Такі колеса з прадавна використовувалися у Карпатах.
Вгору вела асфальтована доріжка, тому підніматися було зручно. Однак схил був настільки крутим, що, здолавши кілометр, я заледве могла перевести подих. Зате можна було в будь-який момент зупинитися і подивитися назад, де з висоти можна було дивитися на гори і ліси.
І ось ми нарешті дійшли до озера Синевир.
Синевир є найбільшим озером Українських Карпат, а розташоване воно на висоті 989 метрів над рівнем моря. Воно є достатньо глибоким. Максимальна глибина складає 24 метри.
Як бачите про туристів тут не забувають і влаштовують різноманітні зручності, зокрема оглядовий майданчик.
Озеро, розташоване посеред гір, справляє враження. Коли просто стоїш тут і оглядаєш панораму, перехоплює подих.
На другому березі ви можете побачити два "стовпи". Це не прості стовпи і ми попрямували саме туди.
Дорогою ми наткнулися на ось таку дивовижу:
Туристи поскладали тут камені у вигляді веж. Їх тут мабуть сотні.
І ось ми прийшли на другий берег озера до двох високих "стовпів".
Вони виявилися двома високими дерев’яними скульптурами хлопця Вира і дівчини Синь.
Справа в тому, що походження озера оповите давньою легендою, нібито воно утворилося від сліз доньки багатія, яку звали Синь. А ридала вона за своїм коханим - простим пастухом Виром, якого було вбито через його походження, за наказом батька закоханої дівчини.
З цього берега панорама мабуть ще більш вражаюча.
Коли поєднуються гори, ліс і вода, створюється якийсь казковий затишок. Так і хочеться тут залишитися.
Але нам час продовжувати нашу подорож, тому ми покидаємо озеро і тією ж самою асфальтованою доріжкою йдемо вниз. Скажу чесно, вниз іти набагато легше, але потрібно постійно себе стримувати щоб не побігти, все-таки схил дуже крутий.
Обабіч доріжки можна побачити густий, майже непрохідний, карпатський ліс.
Далі нас чекає дорога у зоопарк, але це історія для наступного допису. На все добре!
