THE DIARY GAME

Навіть в думки не було, що прийде такий час коли я буду бачити свого батька на бікбордах з героями нашого міста. До останього не вірилося... Навіть зараз, коли вже пройшов майже рік, бажання подзвонити і спитати коли у відпустку так і не зникло.

Два місяці по тому подзвонили і попросили фото наших полеглих героїв для створення алеї. З одного боку це дуже гарна ідея, таким чином пам'ять про них буде жити, а з іншого це нагадування рідним про горе яке їм довелося пережити.

Це тільки мала частина наших героїв, в планах було поставити до нового року майже сто п'ятдесят чоловік. І це тільки ті, що дали згоду на встановлення фотографії загинувших на цій триклятій війні.
Вони наврядчи встигнуть всіх встановити до нового року але зрозуміло яку площу займе ця алея на проспекті.

Поки роздивлялися та перевіряли на вірність написи стільки людей прийшло подивитися на наших героїв. Багато людей приходили з квітами і таким чином дякували наших тепер вже янголам захисникам.

А я стояла дивилася на фотографію і не могла зрозуміти за, що наш народ України платить таку велику ціну. Наше життя це саме найдорожче, що є в людини і як наші хлопці не дивлячись ні нащо захищають рідних їм людей.

Не буду зараз описувати, які після загибелі бувають проблеми і несправедливість у рідних. Допис зовсім не про це...

Ось такий сьогодні сумний в мене допис вийшов.
Пішла приходити в себе, так як це досі дуже болюча для мене тема.