Старі фотографії.

"Здається що то було так давно,
Коли в руках тримаю цей альбом "
Скрябін написав хіт на віка...
Коли за вікном л'є холодний дощ, а вітер свистить в кожній шпарині, гілки дерев шкрябають по вікнам, зате не літають шах еди - настрій валяється десь трошки вище плінтуса. Не знаю як кого, а мене тягне до старих альбомів.

Переглядаю старі фотографії, згадую. Батьки молоденькі, такі гарнющі, закохані. Мама їздила до тата в армію. Зараз мої дівчатка збираються до своїх коханих в ЗСУ. Різниця в тому, що тоді був мирний час, а зараз війна 🥹. Але і тоді і зараз - це була перевірка відносин, випробування любові - часом і відстанню.

А ось діти, ще зовсім маленькі, в дитячому садочку. Стільки смішних історій згадується. Микита розповідає: "Я сьогодні плакав на сонному часі, то мене вихователька водила на базар, купила конфету. Я і завтра плакати буду". А зараз він захищає від навали здичавілих сусідів.

Маленька Ліза, яка почала сама ходити в дев'ять місяців і її не можна було підтримувати, бо - САМА, ще й однією рукою платтячко держала. А зараз - майор поліції, яка має вже не одну нагороду.

Просиділа біля альбомів майже дві години. На дві години повернулася в час, коли ми були щасливі, в час - "до війни"...
Чомусь ще згадалася Ліна Костенко, з її -
"Коли буду я навіть сивою
І життя моє піде мрякою
Я для тебе бо буду красивою,
А для когось, може, й ніякою.....
.....
І, якби на те моя воля,
Написала б я скрізь курсивами:

• Так багато на світі горя,
  Люди, будьте взаємно красивими!"

_{Posted using SteemMobile}