The Diary Game : Вдома

Привіт всім, любі друзі!

Нещодавно повернулася додому. Чесно кажучи, хотілося тільки обійняти свого котусика, побачити друзів, та і можна назад до дітей, проте робота. Відпустка добігає кінця, а ще треба пройти медичний огляд плановий, та і ремонт же продовжується. Заїхали в Україну і одразу пиздець накрив. Зруйновані будівлі, сирени, ракети, шахеди. Блядь, заберіть мене назад, нащо я повертаюся?

Це Бородянка, поряд з Бучею, повний пиздець... Дивилася у вікно та приховувала сльози.

Не встигла перетнути кордон, як виробник на Вайбер прислав фото готової кухні. О, думаю, це я вдало заїхала. А воно мені вже якось і не треба, бо у людей житла немає, існування а не життя. Їдемо через такі єбєня, така розруха... Але передзвонила, думала домовитися встановити кухню до закінчення своєї відпустки, але щось там пішло не так. Так що вчора приїхав майстер зробити контрольні заміри, а встановлювати буде пізніше.

Ну що ще розказати? Вдома котик зустрічав голосно, нявчав на всю хату, щось мені розповідав, лащився, сумував напевно як і я. Щось мій Арчі навіть не подорослішав, як було мале таке і залишилося. Чи то порода така чи що, вічне кошеня.

Ну коротше відвідали ми з мамою своїх дітей, погуляли, побачили багато цікавого і повернулися. Справи у дітей йдуть добре, працюють, мають гарних друзів, намагаються втілити свої плани, мрії. От вчора вони поїхали у Варшаву на концерт. Віка показувала фрагменти відео, оооой, класно, я за них дуже рада. А тільки сумно від того, що ми поїхали. Може ще якось поїду, звісно якщо діти покличуть у гості. Ще з новин, я зробила собі тату. Мама майже в обмороці😊, але ну я так хочу, моє тіло і по фіг на чиїсь думки.

Так от звикаю до свого середовища, бо багато вражень після поїздки, якось в думках все порівнюю, шукаю плюси та мінуси. Навіщо я те роблю, не знаю. Начебто на завжди нікуди їхати не збираюся, але чомусь у думках сидить таке, типу, а якщо б я була там, робила те, жила так, чи на довго мене б вистачило? Сьогодні намагаюся пересунути свої думки, бо суцільна депресія. За чоловіка мого німа тиша а час іде. Жити треба, але питання, нащо? Тож я записана на вії, трохи відволікся на процедурі. О другій годині дня піду красу наводити. По дорозі забіжу в декілька магазинів, потім вдома треба щось робити, пропилососити хоча б, наприклад.

Ой як я не хочу на роботу виходити з відпустки, розслабилися з мамою капітально. Мама по приїзду ніяк не поїде на дачу, хоча у гостях тільки про ту дачу і говорила. А я елементарно не можу навіть посуд помити. Туга якась, немає стимулу, та елементарна лінь.

Ну коротше треба вмикатися в звичний режим, брати себе в руки. Зараз поки ще у відпустці, намагаюся зустрітися з друзями, бо не бачилися ж довгенько. Та і взагалі, вдома сидіти то гріх. Потім як підуть робочі дні, з понеділка по п'ятницю, та ще ті довбані клумби на сонці, ті ремонти шкільні.... Ну то таке, колектив.... Це ж як почнуть кісточки перемивати, бо вже оно розпитують коли бачу когось. Не знаю яким чином, але я дуже відчуваю фальш від тих людей. Ой, одразу в депресію себе заганяю від тих думок. Треба шукати іншу роботу, де буде комфортно з колективом, а не ось це все. Сумбур вийшов. Ну то як є.

Всім миру...

________💛💙________

Все буде Україна!