Зараз читаю книжку Марія Лавренюк "Калина січена...".

Діди, прадіди, прапрадіди, пра-пра-пра… Коли вони були язичниками, то вклонялися сильному тельцю-туру, або волу. Через те й назвали свою землю Волинь. Ото брели вони, орючи, й позастигали на самому краю погоринської землі. І річку на честь них назвали – Вілія.
А може, ця земля названа від слова «воля»? Бо скільки заїд хотіли позбавити нас імені, мови, прабатьківського спадку. Змушували забути, як нас звуть, й привчили називати себе «тутешніми». Але сила цієї землі збудилась, як будилась вона, струсивши з Данилового граду Батия.