Спроба №2

Сьогодні нас знову спробувало притрусити сніжком. І хоча снігу випало трошки більше, ніж тиждень тому (снігом навіть на короткий час трохи притрусило землю, зовсім тонким шаром), але все ж йому не вдалося закріпитися (блін, оце ж я військовими термінами заговорив 😕). Хоча не всюди сніг розтанув навіть під вечір. Але на дорозі, слава Богу його не було, коли я їхав за Маркіяном, хоча і було мокро і слизько. Погода через те була близькою до нуля по моїй шкалі гарної/поганої погоди - сиро, холодно, бо ж навіть мороз це краще, не так холодно при тій самій температурі.

Коли надворі холодно, то одразу цінуєш, що в домі тепло, а для цього потрібно його опалювати. У нас твердопаливний котел, а це ж постійні чистки. Оце сьогодні я зайнявся цією не надто приємною роботою, бо вже назріло (а завтра треба буде дров наносити в котельню, бо вже закінчуються нескладані літом). Набрав ціле відро попелу вперемішку із смолою та сажею і одразу ж пішов митися, хоча руки не вдалося до кінця віддраїти. Звісно, можна було б одягнути рукавиці, але я завжди вимащуюся смолою і в рукавицях 🙁. До речі, часто коли підкидаю дрова, то руки потім димом смердять, навіть якщо помию, то іду ще раз мити, особливо перед сном. Через часте миття шкіра рук стає сухою і дуже неприємною, що змушує щодня користуватися кремом для рук, щоб зволожити шкіру. Я це зараз частіше роблю, ніж дружина! 😁

Так, вже без п'яти хвилин перша, знову я засидівся, бо спочатку перечитав пости, написав декілька коментарів, а тоді взявся до свого власного допису. Все як завжди, то ж не дивно, чому я так хочу спати 🥱. Вічний брак часу, що поробиш, і розставляння пріоритетів не допоможе, бо сім'я та робота точно має вищий пріоритет, мушу забирати його у сну. Але сон не здається і зрештою завжди вимагає своє. То ж піду я здаватися йому в полон. Морфею, чекай, я вже йду.