МАРІУПОЛЬ. Як ми виживали. Хроніка війни в одному місті. (Частина восьма)

Усім привіт!

Запрошую вас в черговий екскурс Маріуполем, кілька слів про вчорашнє місто і вісімнадцятий день блокади... Для тих, хто зайшов до мене вперше, повідомляю, що мій рідний брат вів щоденник під час війни, описував те, що міг бачити і чути своїми вухами. Спочатку я покажу кілька фото, де в мене ще була квартира, кіт, де була ціла квартира сина та його родини по сусідству... (Вже дома знесли...Де при в'їзді до Маріуполя ще жовто-блакитна назва - українська...

Сьогодні вже назва у червоно-синіх тонах і все місто у такому ж кольорі.

Мій улюблений кіт Кекс, з яким мене розлучила війна...

Ось така щаслива і молода я була до війни, зараз вся сива... Побіліла... Тоді всі мої вірші дихали любов'ю і щастям... Сьогодні дихають самотністю і болем втрат... Адже в мене загинуло стільки друзів, колег-учителів, сусідів, двоюрідних братів...

Світла пам'ять моїм загиблим двоюрідним братам - Петру Зорі та Сергію Ткаченко.

Ось так ми від куль із сердечками в руках моєї молодшої внучки, від кохання та від краси Азовського моря – увійшли до нового етапу життя. Тепер і моя сім'я і сім'я сина, сім'ї тіток і дядьків Зорі - бомжі... Наші будинки знесли і ми живемо зараз там, де нас прихистили... А в нашому місті блукають тіні ста тисяч загиблих мирних жителів...

Запрошую почитати сторінки щоденника мого братика... Олександра Зоря:

ДЕНЬ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

Вибухи денні, нічні
на гойдалці місто гойдають;
чуємо їх цілі дні,
стрічаєм їх уві сні…
Від них порятунку немає?

Хроніка подій. 13.03.22 (неділя)

4:00. Сильний вибух. Стіни будинку аж затряслися. Більше не заснули. Бомби падають із ненависною постійністю. У кожному вибуху ми чуємо шепіт війни. Війни, яка руйнує наші надії на мирний сон.
12:00. У під'їзді шибки давно повилітали. Сусід Саша О. на 5-му поверсі зробив пічку, притягнувши звідкись шмат вентиляційної труби і пристосувавши її для витяжки. Ми приєдналися до нашого пічника, добуваючи під обстрілами дрова і воду. А на печі між 4-м і 5-м поверхами виявилося готувати набагато продуктивніше, ніж на лампадках.
Примітка. Багато людей, що пішли по воду, додому не повертаються… Дорогою зустрічаються трупи. Людей убиває осколками, вибуховою хвилею тощо. Так мати, що пішла по воду для дітей, додому більше не повернулася. Світ збожеволів?!
Цілий ДЕНЬ. Цілий день літають літаки. Після нічних вибухів прилягти ніколи. Жінки з дітьми тільки й роблять, що бігають (за порятунком?) у коридор.
20:00. Спимо одягнені. У квартирі температура +8-10°С. Використовуємо всі нові й старі пальта та інший одяг. Ввечері трохи затихло. Лягаємо спати з надією, що вдасться трохи поспати.
23:00. Знову стрільба. Гудять літаки. Бахкає. Майже не спимо. Так, лежимо із заплющеними очима.

Заплющуєш очі – тіло не спить,
і розум тиняється світом.
Бажає знайти Аріаднину нить?
Ту путь, де не буде гриміти?

Дякую всім за підтримку...Бережіть одне одного...

Ольга Зоря