Рейтинг 5.0 | Blablacar історії. №13 і остання

Більше десятка Blablacar історій так і залишаться не написаними, тому що після цього дня все змінилось. Тому що це остання історія, на якій треба поставити крапку. Звісно я ще користуватимусь Blablacar, але вже ніщо не буде як раніше. Та і кому потрібні ці історії, якими далекими й не потрібними виглядаються вони…

Я прокинувся від дзвінка в 5 ранку в Кам'янці-Подільському. За день до того я їхав далі, а в Кам’янці зупинився по дорозі до Києва. Вночі старе місто було порожнім.. Прокинувшись, я намагався працювати і скласти план дій, але більше просто спілкувався з людьми, і читав новини, намагаючись скласти план дій.

В старому місті Кам’янця було порожньо, було помітно поодиноких людей, які йшли з великими пакетами продуктів… Виписавшись з готелю, я поставив поїздку на Blablacar, знайшлась дівчина з Кам’янця, яка їхала в Житомир, і двоє пасажирів з Вінниці до Києва, один з яких, судячи з розмови мав їхати у військову частину. Я тому й вирішив поїхати через Вінницю, хоча було б простіше їхати в Житомир іншою дорогою.

Їсти зовсім не хотілось, але зайшов в ресторан, замовив, все-одно ще треба було чекати пасажирку. Дівчина їхала з папугою, яка на диво дуже спокійно поводила себе в дорозі, що я навіть її не помічав.

• Ми будемо слухати новини, - сказав я. І всю дорогу ми слухали радіо, особливо не спілкувались.

Вже з дороги хлопець з Вінниці передзвонив і сказав, що знайшов варіант виїхати швидше, тому я вирішив змінити маршрут і поїхати не через Вінницю. Дівчина поспішала на автобус до Коростеня, але через затори, які були ми не встигнули. Довіз її до самої автостанції в місті Житомирі і поїхав далі в Київ.

Житомирська траса в зворотньому напрямку була у величезному заторі. А по моїй полосі - на зустріч неслись авто. Іноді вони їхали з крайнього правого боку, ближче до обочини з включеною аварійкою. Іноді - в крайньому лівому. А іноді по всім трьом полосам, тому швидко доводилось приймати рішення і міняти полосу, або чекати, що зустрічна машина поміняє її. І справді, подумав я, більше шансів загинути в такому ДТП на високій швидкості, ніж від бомби.

Тиша і спокій в самому Києві на радували, а навпаки тиснули.
Київ… мало хто знає тебе так як я. Твої спіралі, артерії міста, кав'ярні і твоїх людей - все це я так прагнув увіковічнити в літературі. Але чи зможу тепер? Чи вистачить часу?