Steem Burn | My war story. Part 3. Leaving the city (ENG\UA)

First part here second

З першою частиною можна ознайомитись тут друга

Territory near my house before the war

Мій двір до війни

March 1-2 \ 1-2 березня
Russia began using ballistic missiles and was striking the center of my city. In the photo - the regional administration. This is the first building in the center to be severely damaged by the bombing.

Росія почала використовувати балістичні ракети і завдавати ударів по центру мого міста. На фото - адміністрація області. Це перша будівля в центрі, яка серйозно постраждала від бомбардувань.

I wrote to my friends and asked who I could leave my belongings with if there was a fire in my apartment and I had to leave. I wrote down all the numbers on scraps of paper, waited for the bombing in the corridor and tried to work somehow.

Я написав друзям і спитав, в кого можна залишити речі, якщо в моїй квартирі буде пожежа, та доведеться виїжджати. Записав всі номери на клаптиках паперу, перечікував бомбардування в коридорі та намагався якось працювати.

March 3-4 \ 3-4 березня

The shells began to hit residential buildings. There were many fires, and rescuers did not have time to get to the place.

Снаряди почали потрапляти в житлові будинки. Виникало безліч пожеж, а рятівники не встигали доїхати до місць.

The light is finally gone, and with it partly mobile communication. You had to go outside to get a call. I wrote to my employer that I could no longer work. All the time I spent in the hallway, then collecting and sorting things.

Світло остаточно пропало, а з ним і частково мобільний зв'язок. Щоб додзвонитись треба було виходити на вулицю. Я написав своєму роботодавцю, що працювати вже не зможу. Увесь час я проводив то в коридорі, то збирав і сортував речі.

Enemy aircraft began flying over the city and trying to hit important objects in the city. Near my house, pilot wanted to hit the electrical substation, but hopefully he missed. The shell flew near the house, at that moment I was sitting in the hallway. The explosion occurred on the other side of my house, but the building began to shake, the neighbors door was smashed, and all the glass on my balcony was broken fully.

Над містом почала літати ворожа авіація та намагалась обстріляти важливі об'єкти в місті. Поруч з домом літак хотів поцілити електричну підстанцію, та не влучив. Снаряд прилетів поруч з домом, на той момент я сидів в коридорі. Вибух прийшовся на інший бік від мого дому, але будівлю почало трусити, в сусідів вибило вхідні двері , а в мене на балконі повилітало все скло.

Gradually, the phones started to discharge, the Internet didn't work very well, and I was thinking about how to proceed. I listened to the radio for 30 minutes, in case of important news, and went to sleep in the bathroom.

Поступово телефони почали розряджатись, інтернет працював не дуже, а я думав, як діяти далі. Послухав радіо 30 хвилин, на випадок важливих новин, та пішов спати в ванну кімнату.

March 5 \ 5 березня
There was no new news, the city continued to be bombed. But in the afternoon the Internet suddenly broke through. I wrote on Facebook, and the first comment was - "Misha GO IMMEDIATELY" Well, I did not argue and decided to go to the station tomorrow at 6 am, because there is a curfew. Public transport was not operating, it was unrealistic to catch a taxi, and for a trip to the station would have to pay $ 100.

Нових новин відносно не було, місто продовжували бомбардувати. Але вдень несподівано прорізався інтернет. Я написав в Фейсбук, і перший коментар був - "Міша НЕГАЙНО ЇДЬ" Ну добре, я не став сперечатись і вирішив завтра о 6 ранку вирушати на вокзал, бо раніше діє комендантська година. Транспорт не ходить, таксі піймати нереально, а за поїздку до вокзалу довелось би заплатити доларів 100. Пішов пакувати речі.

March 6 \ 6 березня

Since the beginning of the war, I hardly went outside, at 6 am I walked to the station and looked at my affected area. You can easily find photos of destroyed buildings on the Internet. Well, I went further through my area, where almost every house had a shell hole.

З початку війни я майже не виходив на вулицю, о 6 ранку я пішов пішки на вокзал, і дивився на мій постраждалий район. Фотографії зруйнованих будівель ви зможете спокійно знайти в інтернеті. Ну а я пішов далі через свій район, де майже в кожному домі була дірка від снаряду.

I walked about 4 hours to the train station. The farther from my district, the calmer it was. But there was no place where I would not see several fires at one time. This is what my city looked like on March 6.

Йшов я приблизно 4 години до залізничного вокзалу. Чим далі від мого району, тим спокійніше було. Але не було жодного місця, де я б не бачив в один момент декілька пожеж. Приблизно так виглядало моє місто 6 березня.

The station was very well guarded, a lot of police and military. I went down to the subway, charged my phone and began to examine the situation. I began to write to all acquaintances with whom you can temporarily live. Surprisingly, so many people responded that I was shocked. Of course I thank them all for that.

Вокзал дуже добре охороняли, купа поліції та військових. Я спустився в метро, там зарядив свій телефон та почав вивчати ситуацію. Почав писати всім знайомим, в кого можна тимчасово пожити. На диво відгукнулось стільки людей, що я був в шоці. За що їм всім я звичайно дякую.

I got acquainted with a lot of people, someone dropped my train schedule for today. I was planning to get to Khmelnytsky or Vinnytsia, there was a train at 17-00 and I arrived at the station around noon. I met a guy my age, he also planned to go to the West. Well, we talked and waited.

Перезнайомився з купою людей, хтось мені скинув розклад поїздів на сьогодні. Я планував потрапити в Хмельницький або Вінницю, був потяг о 17-00 а прийшов на вокзал я десь опівдні. Познайомились з хлопцем мого ж віку, він теж планував їхати на Захід. Ну ми спілкувались і чекали.

The train to Poland arrived and everyone started trying to get on it. There were a huge number of people, the train was standing, no one was allowed to get in. My new acquaintance and I stood and watched it all. Some have already started knocking on the conductors, the police arrived on the platform and somehow tried to calm the crowd

Приїхав поїзд в Польщу і всі почали в нього потрапити. Була величезна кількість людей, потяг стояв, нікого не хотіли впускати. Ми з моїм новим знайомим стояли й спостерігали за цим всім. Деякі почали вже стукати до провідників, прибула поліція на перон і якось намагалась заспокоїти натовп

The air raid was announced again, my acquaintance and I went down to the underpass, where we were waiting for a train to the West of Ukraine. Hours passed, and there was no train. At the station we were told that the train had been canceled and we started waiting for the next one. At 19:00 it was announced that there would be another train to the Dnipro, located about 300 kilometers to the southwest.

Знову була оголошена повітряна тривога, ми з знайомим спустились у підземний перехід, де чекали потяг на Захід України. Йшли години, а потягу все не було. По станції сказали, шо поїзд відмінили, і ми почали чекати наступний. О 19-00 обї'явили, що буде ще один поїзд на Дніпро, що розташований десь в 300 кілометрах на південний захід.

I decided to take a train to the Dnipro to finally leave Kharkiv, and from there to plan my route further. I went and got myself some free tea, went to the platform, where my train was already waiting for me. We talked to a conductor who had worked since the beginning of the war and helped take people to safer places.

Я вирішив сісти на поїзд до Дніпра, щоб нарешті виїхати з Харкова, а звідти вже планувати свій маршрут далі. Пішов набрав собі безкоштовного чаю, та піднявся на платформу, де мій поїзд вже мене чекав. Поспілкувались з провідником, який працював з початку війни та допомагав вивозити людей в більш безпечні місця.

Railway workers are also incredible people who give their all to help people in difficult situations. So I got in the car and took the last photo of Kharkiv, not knowing when I would be able to return home.

Працівники залізниці то теж неймовірні люди, які віддають себе повністю, щоб допомогти людям у скрутній ситуації. Отже я сів в вагон, та зробив останнє фото Харкова, не знаючи, коли я зможу повернутись додому.