Кохання 2.0
Минулий пост я опублікував майже півроку тому, на той момент він був досить мрійливий і романтичний, Анастасія в якомусь сенсі була поруч, принаймні ми підтримували діалог. Зараз же її немає, через деякий час після того, як виявилось на моє останнє повідомлення вона відповіла щось на кшталт — "не пиши мені будь ласка".
Тоді мені здавалося абсолютно типовим те, що ми перестали спілкуватись, дівчат на планеті багато і з часом мені б не склало праці знайти іншу (ніколи ще я так не помилявся).. Так, дійсно, я шукав і знаходив досить цікавих людей, та відчуття її відсутності нікуди не поділось. Варто залишитись у власних думках і на близькій відстані я знову уявляю наші з нею зустрічі. Не дешеві якісь інтрижки, ні, а саме те, як ми знову блукаємо на природі слухаючи улюбленні пісні, або як вона дивиться шоу які я не розумію і просто валяється на простирадлі використовуючи колоду як подушку. Як в нашій оновленній квартирці, в якій я затіяв ремонт
а сигареты мы потушим в холодном кофе и станет лучше
в холодном душе не мерзнут души
Буквально рік тому я і уявити не міг, що це відчуття можливе. Історія мого життя до неї знає лише 2 випадки чогось подібного. Перший — коли в 16 років я з першого погляду втюрився в дівчину яку тренував грати в шахи у школі. Коханням, звісно, зараз це назвати не можу, але закоханність, коли в тебе рве дах, ще й у такому віці, так. Другий — єдині серйозні стосунки в 21 рік, з тою дівчиною ми близько двох років були разом. У другому випадку, я б сказав, це була справжня прив'язаність і я просто довго відходив від "руйнування того самого світу". Назвати б це коханням також не міг, хоча саме тій дівчині я неймовірно вдячний за її відношення до мене і те, що вона з'явилась в моєму житті. Не дивлячись на багато помилок які я допустив, той час можу згадати тільки з теплом.
Зараз же я конкретно відчуваю відсутність і сподіваюсь побачити світло в кімнаті Насті кожен раз повертаючись додому з прогулянки. Уявляю як вона працює над перекладом під ковдрою з чашкою чаю, чи просто до пізньої ночі грає в Валорант. Сподіваюсь, що вона вдома і все добре.
Історія її закоханостей також не виглядає чимось солодким, а в житті відбувалося багато, що зробило її саме такою людиною, далекою від типовостей у всіх сенсах цього слова, але, як то кажуть, все відбувається вчасно.
Для себе власне зробив висновок, що характерною рисою того самого кохання 2.0 є одна особливість — в мріях ми можемо малювати різні ідеали, та в житті нас зачіпає зовсім не це. В наших очах людина може бути навіть поганою, в якомусь сенсі, та це не заважає проникнутись до неї чимось неймовірним.
Зараз всю енергію від цих емоцій я намагаюсь вкладати в роботу і досить непогано останнім часом наша маленька команда себе відчуває навіть на фоні всіх потрясінь які відбуваються в країні. Якщо конвертувати її за принципом "skin in the game", деякий час ми ще можемо пожити з надією в серці, що робимо правильні речі і колись кохання стане взаємним.