THE DIARY GAME : 09/08/2020 : DAY 9. Family Portrait

In our family portrait, we look pretty happy
Let's play pretend, let's act like it comes naturally (c)

Тато, мама і я. Січень, 1998 рік

10:15. Прокинулася від криків: мама кричала на тата. Взагалі, це стандартна картина, вона рідко спілкується із ним нормальним тоном.

Я встала, привітала батька з Днем будівельника, тицьнула йому конверт із 3000 грн (приблизно 107,60 usd або 630 steem), сказала, щоб додав у свою зберігальну скарбничку "на зуби".

11:10. Сіли їсти: мама замішала сир зі сметаною, я заварила чай. Знову "бур-бур", підвищені тони. Я згадала, чого мене не тягне навідувати їх частіше…

От не розумію я, як вони дожили до 34 років у шлюбі! Так, 14 років з них батько був в Італії, але все одно. Навіщо так мучитись, навіщо жити з тим, кого не терпиш? В мене немає відповіді. Роки 2-3 тому я задавала їм це питання, відповіли щось на кшталт: куди вже на старість розходитись? Ну, але ж в молодості було не краще. В мене немає нормальних спогадів з дитинства про тата і маму, які люблять і поважають одне одного: тільки гав та гар, мати і скандали.

Вони мене люблять безмежно, це без питань. І ніколи в мене з ними не було сварок. А от між собою не вміють налагодити жодних стосунків. Мабуть, тому сама лише думка про шлюб тепер викликає в мене панічну атаку.

14:06, починаються стандартні діалоги з мамою:
— Візьмеш кожного варення по баночці, і ще 2 л меду.
— Ір, ну я ж на роботу одразу з потяга, не можу волочити із собою базарну торбу в клітинку…
— Я тобі все в рюкзак складу. Треба взяти все, і то не тобі, а Гріші!

Погреб. Закрутки, які ніхто не встигає з'їдати, але щороку батьки консервують знову і знову. Видно, люди з СРСР народжувалися з якимось особливим "закруточним" геном

Потім тему продовжує тато:
— Я купив тобі вчора в сусідів 4 десятки яєць, забереш.
— Вов, ну куди я в офіс притаскаю 4 десятки…
— Ну добре, візьмеш 3. Ірі ще лишиться. Я тобі складу у відеречко від майонезу.

Потім мені повідомляють, що я мушу взяти ще цибулі, часнику, груш. Ну і для Гріші подарунки за його минулий ДН: літр коньяку, сорочку, літр вина.

До вечора знайдеться ще пару кілограмів того, що я мушу із собою взяти. І те, що я заперечую, нікого не хвилює, в принципі.

Коли я була студенткою, на мене взагалі нав'ючували по 30 кг, тому зараз вже лайтова версія, як не крути.

За пів години зробила педікюр (лазила городом, під нігті набилось землі, ггг):

Ми живемо за метрів 100 від Смотрицького каньйону. Пішла подивитись на скалу, це моє традиційне заняття, коли приїжджаю сюди. Тато пішов зі мною, хотів показати лелече гніздо:

Власне, саме лелече гніздо

Смажила відбивні, чухала кота, дивилась, як тато щось там підштукатурює на хаті, лежала, — ось таким я займалась...

19:35, вийшла почитати книжку Шона Байзелла "Щоденник книгаря":

По радіо цілий день говорять про вибори президента в Білорусі: чи вдасться білорусам викарабкатись із тенет диктатора Лукашенка? Малоймовірно… Але ми вболіваємо за них.

Йду в літній душ, миюся на доріжку. Тюбик зубної пасти із собою не брала (тільки щітку), тому вигадую ось такий лайфхак, щоб зранку у потязі мати чим почистити зуби:

Зубна паста у клаптикові поліетилену та контейнері для контактних лінз

Потяг у мене на 00:55. Плацкарт, на жаль, але зате нижня полиця. 100 років не їздила плацкартом. Прибуття до Києва о 09:20 (сподіваюся на 10:00 бути вже в офісі)...

Потяг Кам'янець-Подільський — Київ, плацкартний вагон, моє місце: 13

Солодких снів, Steemit!

---

Dear @steemcurator01 and @steemcurator06, you can find a little intro post about me here. I'm a member of the @ukrainiandreamer team in The Diary Game.
Thank you for your attention!