"Не довіряють українським лікарям": Федір Лапій про епідемію кору в Україні і страхи перед вакцинацією
В Італії за відмову від вакцинації штрафують, а в Австралії позбавляють фінансування при народженні дитини, нагадує лікар.
Вчені стверджують: щохвилини у світі вакцини рятують життя близько 5 людей. Вакцинація дозволила багатьом інфекційним хворобам істотно знизити свою активність, аж до ліквідації деяких з них. Проте зараз в Україні, на жаль, багато батьків не вважають за потрібне робити дитині щеплення. Цим вони наражають на небезпеку не лише своїх дітей, а й тих, хто їх оточує. Також всі прекрасно розуміють, що кількість “фейкових” довідок про вакцинацію в Україні зашкалює.
Страхи перед вакцинацією з'являються від міфів, які панують у суспільстві, переконані експерти. Доцент кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика Федір Лапій вважає, що небажання вакцинувати дитину виникає і від недовіри до вакцин, недовіри до лікарів. У 2016 році Україна була в шістці країн найнижчого рівня охоплення вакцинацією дітей першого року життя. Ми були на рівні південного Судану, Сомалі, каже лікар. За його словами, ситуація із вакцинацією в Україні – дуже складна.
Різні країни мають свої правила проведення вакцинації. Так, восени 2017 року в Італії ухвалили закон, який забороняє приймати в садки і школи дітей без щеплень. За порушення батьків штрафують на 7,5 тисяч євро. З іншого боку, у Швеції щеплення робити нікого не примушують. Проте там люди чудово розуміють важливість вакцинації, і рівень охоплення вакцинацією в країні досягає понад 98%.
В Україні поступово змінюються "правила гри" щодо вакцинації. За словами Лапія, в країні вже скоро можна буде пройти вакцинацію, коли вам треба, а не чекати, доки буде поставка. Очікується, що в Україні будуть закупівлі вакцин на три роки вперед, як у цивілізованих країнах.
Про страхи батьків і недовіру до лікарів в Україні, блокування поставок вакцин в регіони, важливість вакцинації військових, зміни в законодавстві і про те, чи доцільно штрафувати українців за відмову вакцинувати дитину – у інтерв'ю з доцентом кафедри дитячих інфекційних хвороб а дитячої імунології НМАПО імені П.Л.Шупика Федіром Лапієм.
Федір Іванович, наскільки сильно в розумінні важливості вакцинації дитини ми відрізняємося від Європи? Чому в Україні багато батьків досі бояться вакцинувати своїх дітей?
Дуже сильно відрізняємося. Це яскраво демонструють рівні охоплення вакцинацією в Україні і в країнах Європи. Зараз діє безвізовий режим, і багато дітей разом із батьками сідають на Інтерсіті "Київ-Пшемисль", щоб провакцинуватися у Польщі проти вітрянки, проти менінгококової інфекції, що викликана менінгококом типу В. Це ті вакцини, які в Україні недоступні. Люди їдуть вакцинуватися в іншу країну, бо не довіряють державі, не довіряють лікарям, не довіряють вакцинам. Українці приходять до лікарів у Польщі, і у моїх польських колег очі стають круглими, коли бачать, наскільки для України ця проблема серйозна.
Я ще раніше говорив зі своїми польськими колегами про те, що у нас із вакцинацією ситуація критична. Мені відповідали: “Федір, та у кого цих проблем із вакцинами немає”. А от коли вони вже реально зустрічаються із таким, то не перестають дивуватися, як взагалі таке можливо. Лікарі в Європі щиро не можуть зрозуміти, як це - дитина у шість років в Україні не вакцинована взагалі ні від чого!
Коли польські лікарі побачили таку кількість наших дітей, які взагалі не вакциновані, то стали казати, що настільки серйозних проблем в Польщі точно немає. У них лікарі мають кращу підготовку по доказовій медицині, з критичного мислення. А ми лише на початку цього шляху. За 2016 рік по рівню охоплення вакцинацією Україна була в шістці країн найнижчого рівня охоплення дітей першого року життя. Ми були на рівні південного Судану, Сомалі. У Швеції, Данії чи Німеччині із вакцинацією проблеми є, але ці проблеми просто не порівняти із тими, що у нас.
Але за щепленнями в інші країни їдуть ті, хто не виступає радикально проти вакцинації як такої. Інакше вони б просто за вакцинами не їхали.
Вакцинуватися їдуть як ті, які є прихильниками вакцинації, але не можуть цього зробити в Україні, так і ті, які мали сумніви, але реально побачили кір. Останні їдуть після того, як переконалися, що хвороби, проти яких проводиться вакцинація, не є міфічними, не є “солоденькими”, рівень захворюваності росте.
Як змінилася динаміка захворюваності на кір в Україні за останні місяці?
Кір з'явився і почав рости у так званих "мовчазних регіонах". Він туди вже доїхав, бо його довезли. Тому зараз ми маємо ріст захворюваності і у Волинській області, і в Рівненській. Якщо раніше лідерами були Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області, Закарпатська і Одеська, то тепер кір вже роз'їхався і буде далі роз’їжджатися в ті регіони, де його раніше не відмічали. Звісно, коли ти бачиш у сусіда кір, то поспішаєш вакцинувати дитину. Якщо не довіряють лікарям і вакцинам у нас, то їдуть у Польщу або інші країни. В той же час в Україні є багато проактивних батьків, які хочуть захистити свою дитину проти інфекційних хвороб додатково. Недовіра до вакцин в Україні - це проблема.
А як бути з тими, хто принципово не вакцинує своїх дітей взагалі ні від чого?
Тут постає питання, як ми можемо впливати на це розумно, не порушуючи прав і свобод людей.
Але ми прагнемо жити у громадянському суспільстві і правовій державі. Як бути з тими, хто не хоче виконувати правил дорожнього руху? Якщо ви порушуєте правила, то маєте бути покарані. Ви скажете: “є ті, хто не згоден із правилами дорожнього руху”. Окей, не виходьте тоді на дорогу, не будете й порушувати. Так само ми встановлюємо певні правила для суспільства: ваше право закінчується там, де ви порушуєте моє право. Не лише моє, а право іншого громадянина.
Багато противників вакцинації кажуть: “ми не вакцинуємо свою дитину, а вам яка різниця?”. По-перше, не всі відповідають на вакцинацію: щоб взяти під контроль інфекцію і захистити максимальну кількість людей, ми маємо а) захистити тих, хто не відповів на вакцинацію б) має протипоказання до вакцинації.
В Харкові під час трагедії люди стояли чекали зеленого світла світлофору. За попередніми даними, водій порушив правила, бо їхав на червоне світло. Пішоходи правила дорожнього руху виконували, але це їх не врятувало. Так само ми говоримо про тих, хто не відповідає на вакцинацію. На вакцинацію проти кору, паротиту і краснухи не відповідає близько 2% дітей. Вони пройшли вакцинацію, але не сформували імунітет. Ці люди мають бути захищені за рахунок інших 98%, які вакциновані. Адже та людина, що вирішила не вакцинуватися, є вбивцею для дитини, що має протипоказання до вакцинації.
Краснуха у дітей часто проходить без субклінічних проявів: без висипки, без температури. Але дитина при цьому є джерелом інфекції. Вакцинація від краснухи у нас почалася дуже пізно і дуже вибірково. В Україні багато жінок так званого “дітородного віку” не мають імунітету до краснухи.
Ваша дитина, яка краснухою перехворіє легко, стане вбивцею для дитини, яку виношує інша мама. Одна справа, якщо це буде медичний аборт. Інша справа, якщо буде народження дитини із синдромом вродженої краснухи, яка потребуватиме утримання державою, потребуватиме кардіохірургічних втручань, слухового імплантату, який коштує приблизно 30 тисяч євро. Ця дитина може бути розумово відсталою. Ми маємо робити її життя більш якісним. Але питання: у кого відібрати ці кошти? У дитини, яка має лейкоз і потребує трансплантації кісткового мозку? Цю проблему можна було попередити. Краснуха дуже добре контролюється вакцинацією. Хвороба просто зникає, якщо вакцинація проводиться.
Тут вже має втручатися держава. З часом мають діяти зобов’язання з обох сторін: ми лікуємо дитину безкоштовно, навчаємо безкоштовно, хабарі мінімальні, корупція мінімальна, в країні - свобода преси і віросповідання. Тоді держава має повне право вимагати від громадян виконувати їх зобов’язання. Зокрема, вакцинуватися.
Чи можливе введення штрафів за відмову від вакцинації, як віднедавна є в Італії? (восени 2017-го року там ухвалили закон, який забороняє приймати в садки і школи дітей без щеплень. За порушення батьків штрафують на 7,5 тисяч євро – ред.)
Можливе чи ні – це залежить від народних депутатів. Якщо висловити мою приватну думку, то це малоймовірно найближчим часом. В першу чергу ми маємо не порушувати ті закони, що у нас вже є і думати над їх вдосконаленням. Якщо Україна буде на рівні життя, як в Німеччині або Австралії років через п'ять (жартома), тоді можна буде це питання піднімати.
Часто на цю тему бувають маніпуляції. Наприклад, недавно розійшлася історія про те, що у Швеції нібито заборонили вакцинацію. Новина виявилася фейком. По-перше, вакцинація у Швеції обов'язковою не була. По-друге, парламентарям Швеції подавали цю ініціативу саме противники вакцинації. Вони заздалегідь знали, що це не пройде, щоб потім маніпулятивно використати цей факт і сказати, що у Швеції вакцинацію заборонили. В цій країні, звісно, теж є люди, які сповідують різні світогляди і спосіб життя. У Швеції вакцинація абсолютно добровільна. Ніяких санкцій щодо тих, хто від неї відмовився, немає.
Але це тому, що соціум в Швеції добре розуміє важливість вакцинації і те, що імунізація рятує життя?
Так, охоплення вакцинацією у Швеції сягає понад 98-99%. До вакцинації, до лікарів і до держави там дуже високий рівень довіри у самих людей. Суспільство довіряє системі охорони здоров'я і не боїться вакцинуватися. Шведські парламентарі так і кажуть: нам немає необхідності робити вакцинацію обов’язковою, бо рівень охоплення вакцинацією у нас високий. Інша справа, що ця новина була використана по-іншому. Таких спекуляцій багато.
Особисто я прихильник того, щоб у питаннях вакцинації в Україні робити більше ліберальних кроків. Всі ми знаємо, що у нас величезна кількість фіктивно вакцинованих дітей. Про це знають мами на дитячих майданчиках. До мене приходять на прийом, показують довідку. Кажуть: "Федір Іванович, ось це ми собі дописали. Чого ви на нас так дивитесь? Так всі мами роблять, так зробили всі мої подружки: пішли і домовилися із лікарем/медсестрою/фельдшером". Тоді постає питання: які прогнози по вакцинації ми можемо робити в такій ситуації? Гадаю, що введення штрафів лише збільшить кількість фіктивних вакцинацій.
Є 15-та стаття закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”. Там зазначено, що невакцинована дитина не має права відвідувати організовані дитячі колективи. П'ять років тому я казав, що цю статтю треба відмінити, бо тоді ми могли б хоча би знати реальний рівень охоплення і знати, чого нам чекати. Ми могли б знати правду, а це дало б розуміння, як діяти. Але п'ять років тому ми ще не знали, що буде Майдан, що буде впроваджуватись медреформа і думали, що така ситуація – це надовго. Та зараз у нас вже є фундамент для побудови громадянського суспільства, у нас є зміни.
І якщо держава виконує взяті на себе зобов’язання, ми маємо говорити і про обов’язки громадян. Це прописано в Конституції та декількох законах (в Законі про санітарне і епідеміологічне благополуччя населення, в Законі про захист населення від інфекційних хвороб - ред).
Але закони не працюють, як і багато інших законів в Україні. Чому? Бо взяті на себе зобов’язання виконують не всі.
На перспективу – так, штрафи ввести можуть. Але, на мою думку, не сьогодні. Та це не значить, що до цього питання не варто повертатися років через п'ять.
Постає і інше питання. У нас війна, військова агресія. Військові зараз потребують як обов’язкової вакцинації, так і додаткової. Причому ця додаткова теж має бути для них обов’язковою: проти вітрянки або проти грипу. З військовими про це говорили не один раз. Про це потрібно говорити, і якомога частіше.
Військові мені телефонують і питають: “У нас спалах кору, що робити?”. Рано чи пізно це питання постане, і рано чи пізно Володимир Гройсман запитає у Міністра оборони, чому українські військові не вакциновані. Хіба у них ще є вибір відмовлятися? Якщо підписується контракт, є певні зобов'язання. Щоб не втрачати грамотного військового від вітрянки, щоб казарма не мала карантину або від грипу, вакцинація необхідна, і відмовлятися не можна. Це обговорювалося вже не на одному круглому столі і рано чи пізно постане на практиці.
Які зміни правил щодо вакцинації в Україні впроваджують зараз?
Ми говоримо в першу чергу про закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб”. Наводиться перелік із обов'язкових щеплень від шести інфекційних захворювань, які є обов’язковими в Україні. Також у законі є стаття 15-та. До неї можна критично ставитись. Особисто мені вона багато в чому не подобається. Але, тим не менше, якщо ми порівнюємо ініціативи, які нещодавно прийняли в Італії, Франції, порівнювати із тим, як подібне вже діє у США або в Австралії, в Україні у статті 15-й вказано, що невакцинована дитина не має права відвідувати дитячий колектив.
Але, знову-таки, потрібно розрізняти два моменти. По-перше, коли ми говоримо відвідування дитячого колективу, це не порушує право на освіту. Бо освіта за законодавством і за Законом про освіту від 2017 року може бути самостійна, сімейна, дистанційна, тощо. Тому мова йде саме про відвідування дитячого колективу.
В Італії за відмову від вакцинації штрафують, навіть якщо дитина не ходить до школи. В Австралії не допускають до дитячого колективу подібно як в Україні, але там також позбавляють фінансової допомоги при народженні дитини. Така сама допомога є в Україні, але її виплачують незалежно від того, вакцинують дитину чи ні.
Україні на сьогоднішній день більше потрібно врегулювання вже існуючого законодавства для того, щоб не було різночитань і воно працювало. Ми кажемо: держава існує, коли ви платите податки. У відповідь можна почути: “Чому я маю платити податки, я нічим державі не зобов’язаний, але дайте мені пенсію”. Або “дайте зарплату вчителям” або “дайте гроші на медицину”. Держава платить - будь ласка, ви теж дотримуйтесь законів.
Так само має бути, якщо ми говоримо про вакцинацію. Зараз у цьому плані наша держава проходить перехідний етап, але вже маємо пристосовувати до того, що буде потім. Коли країна поступово “ставатиме на ноги”, і це буде виконуватись.
Зараз можна говорити, що держава потроху “стає на ноги”?
Так. Вже є фундаменти, які дають підставу розглядати країну як таку, що стає на ноги. У нас є зміни на позитивне і будуть найближчим часом. Знову-таки, щоб вакцинацію можна було проводити, потрібні вакцини. Вони потрібні у достатній кількості, а також - і з запасом. Зараз вже фактично на кінцевому етапі перебувають зміни до планування. Раніше мали дефіцит у коштах 25% для закупівлі вакцин, і 75% коштів із державного бюджету “дерибанилися” між внутрішніми дистриб'юторами, які при цьому не завозили вакцини у достатній кількості.
По-перше, на сьогодні в Україні є майже 100% вакцин, окрім дефіцитних. А це не проблема бюджету, а проблема дефіциту виробництва вакцин. Бо є вкрай дефіцитні вакцини на всій планеті, не тільки у нас.
По-друге, програма, прийняття якої зараз вийшло на завершальний етап, буде передбачати не лише 100% потреби у вакцинах, а і 25% запасу. Будуть закупівлі на три роки вперед, як у цивілізованих країнах. Бо вакцина – це не антибіотик: у антибіотиків є багато виробників, і хтось вам щось та й запропонує. А от виробників вакцин у світі небагато. Виробник повинен знати, що за умовами вкладеного контракту, він буде орієнтуватися в об’ємах виробництва, термінів постачання. Надвиробництво вони мати не хочуть, ринок вакцин – він дуже специфічний.
Насправді вакцини не є економічно прибутковими. Набагато прибутковішим є лікування, лікарські засоби. Вакцини приносять непрямі прибутки для держави. Зокрема, економлять видатки на стаціонарне лікування, на госпіталізацію, на утримання людей з інвалідністю.
Вакцини впливають на продовження тривалості життя, вони впливають на валовий національний продукт. І насправді вакцини потребують дотацій. Необхідні прозорі передбачувані умови закупівлі.
Це якраз те зобов’язання, яке держава має взяти на себе: ми забезпечимо вас вакцинами, які мають відповідні сертифікати, а ви як громадяни маєте виконувати взяті на себе зобов’язання. Тобто вакцинуєтесь.
Про які часові проміжки ми зараз говоримо? Коли такі правила почнуть діяти?
Я сподіваюся, ми можемо говорити про лічені тижні. Наскільки я знаю, постанову Камбіну вже опрацьовано. Вже під неї є відповідні документи. Зараз іде гармонізація між кількома нормативними документами. Той самий календар щеплень буде трохи мінятися, з приводу чого пройшло громадське обговорення. Ніяких нових вакцин проти нових інфекційних хвороб не вводиться до календаря. Але календар оптимізується для того, щоб був більш розширений ринок і ми мали більш зручну ситуацію для практики вакцинації. Можливо, цей процес займе ще пару тижнів. Але я не настільки посвячений у деталі. Хоча як член робочої групи я, звісно, про це поінформований в межах свої компетентності.
Але навіть коли вакцини є, то їх отримання гальмується і саботується у певних регіонах.
Так, це є. Та я би не пов'язував всі наші проблеми із якимось заколотом чи саботажем. Бо часом спрацьовує банальна людська тупість, непродуманість, приймаються неправильні управлінські рішення. Тим більше складно це в умовах реформ місцевого самоврядування, коли ламається вертикаль влади, коли ОТГ вже безпосередньо не підпорядковуються районним управлінням. Потрібно, щоб з часом це узгодилося.
По-друге, звісно, є саботаж. Він відбувається як на національному, так і на субнаціональному рівні. Чого варте лише, вибачте, засідання комітету Верховної Ради! Я не звинувачую і не маю претензій до всіх членів комітету.
Є адекватні люди, але їх там, на жаль, меншість. Із останнього засідання, яке було 15 травня 2018 року , я бачу, що їх мало цікавила смерть дитини, мало цікавило питання вакцинації в Україні. Їх цікавило лише протистояння і можливість де-небудь зчепитися і на цьому питанні добре поспекулювати.
На питанні вакцинації спекулюють дуже часто. На цьому спекулюють, спекулювали і спекулювати будуть. Бо це дуже чутливий сегмент нашого життя. Це стосується виборів, рейтингів. Тому блокування є на національному рівні. Ці моменти блокування чітко помітні для фахівців, для експертів. А от часом спрацьовує, як я вже сказав, банальна людська тупість: "дурному скажуть молитися, він і лоба розіб’є".
Є проблема на місцях, в тому числі організаційна й політична.
Я пам’ятаю не одне засідання влітку 2017 року, після яких регіони надсилали свої потреби у вакцинах від кору, паротиту і краснухи. Вони просили недостатню кількість доз вакцин. Ми запитували: “Ви впевнені, що вам цього буде достатньо?”. Запити відправляли назад, щоб кількість вакцин перерахували. Знаючи рівень народжуваності, ми розуміємо, що вакцин потрібно більше, ніж вони зазначали. Але нам відповідали - ні, непотрібно. Ви могли побачити, що Львівська, Дніпропетровська, Харківська область мали більш ніж достатньо доз вакцини. В інших регіонах пізніше сказали: “Вибачте, нам мало”.
Як держава може це контролювати і чи буде робити це найближчим часом?
Так. І, власне кажучи, ті зміни, які зараз ідуть, передбачають момент не стільки контролю, як моніторингу і впливу на цей процес. В Україні потреба на вакцини збирається знизу вгору: від регіонів на національний рівень.
Педіатр каже: “у мене є стільки-то дітей, які потребують вакцинації першою дозою вакцини КПК в один рік”. Він подає ці дані на район, район – на область. А область, відповідно, подає на національний рівень.
Ви знаєте скільки у нас на національному рівні народжується дітей в рік? Ці дані відомі. І якщо у 2016 році народилося, приміром, 400 тисяч дітей, то на вакцинацію КПК через рік має прийти приблизно така сама кількість. Якщо подивимось на дані з регіонів, то побачимо, що ми десь "загубили" приблизно 30-35 тисяч дітей. А райони, щоб виглядати "краще", дають мінімальну кількість.
Як зміниться система визначення даних, скільки саме вакцин потрібно регіонам?
На сьогоднішній день по цій новій процедурі кількість доз вакцин, яка має закуповуватися, буде розраховуватися на національному рівні, виходячи з статистичних даних. А не на підставі запиту з регіонів, що зазвичай є заниженими.
Враховуючи, що буде ще й 25% запасу, то перебої навряд чи будуть. В Україні вже скоро можна буде пройти вакцинацію, коли вам треба, а не чекати, доки буде поставка або перерозподіл між регіонами. Особливо це актуально, коли регіон замовив занижену кількість доз вакцини, а в реальності потребував більше. На рівні області, на рівні району і на рівні кабінету щеплення вакцин буде достатньо, і із запасом. Це допоможе уникнути проблем, які ми на сьогодні маємо.
Чи будуть МОЗ за таке рішення звинувачувати? Скоріше за все - так. Популісти в політиці не переведуться і привід довго не шукатимуть. І спекулювати на цій темі все одно ніколи не припиняють.
Джерело https://styler.rbc.ua/ukr/wellness/fedor-lapiy-vrachi-evrope-mogut-ponyat-eto-1526986558.html